ДАЙТЕ БАБИНОМУ ЯРУ СПОКIЙ!

Ділами ми виправдовуємося. Так сказано у Святому Писанні. Книга ця священна і для юдеїв і для християн, а оскільки основна маса сінті ромів України сповідують християнство, то і для нас також. Отож, про діла. Одна з заповідей каже: «Пошановуй батька і матір своїх». У поминальні дні нам ромам так і нікуді прийти у Бабиному Яру, щоб пом'янути своїх загиблих від рук нацистів в роки Голокосту. Пам'ятника немає, хоч могила є, бо з бідних циган золота не візьмеш, тому ромських поховань не викопували і не спалювали, щоб висіяти з попелу золото, а залишили. Тепер ця могила заросла чагарниками і там справді хащі.
Чому нема пам'ятника? А тому, що комусь дуже і дуже цього не хочеться. Оббивали ми пороги можновладців кілька років, але віз і нині там. Саме віз, бо виготовлено було вже пам'ятник,у вигляді ромського подорожнього воза, прошитого автоматними чергами. Коли ми його привезли до Бабиного Яру напередодні 55-ї річниці розстрілів, (бо вже нібито було все узгоджено), нас з міліцією і скандалом звідти вигнали. Мусили проситися до добрих людей тимчасово залишити пам'ятник до розв'язання проблеми. Але нічого немає постійнішого, ніж тимчасове. Нас водили за ніс, відсилали з кабінету до кабінету, вимагали все нових і нових папірців, аж поки пам'ятником не заволоділи спритники і встановили його аж у м. Кам'янці-Подільському. Ми спершу хотіли оскаржити цей крок, а потім охололи, адже там теж лежать наші розстріляні брати і сестри. З часом ми дізналися, що вище згадані перешкоди чинилися не без участі єврейських організацій, бо їм хочеться, щоб монополія (якщо на трагедію така можлива) належала тільки їм.
Коли ж ми дізналися, що на людських кістках хочуть тепер створити, так би мовити, культурний центр, нам стало моторошно. Таке вже було. Згадаймо, як у часи тоталітаризму нищилися некрополі і велася забудова цирків, атракціонів, клубів та ін. В новій Україні цю ганьбу засуджено. І що ж ми бачимо? З ініціативи людей, котрі повинні б бути зацікавленими, щоб це страшне місце перетворити на справжній меморіал, збираються організувати громадський центр. Як це можна назвати? - Святотатство!
Ромські громади на своєму з'їзді обговорили цю жахливу новину. Ми категорично засуджуємо ці плани і благаємо, і вимагаємо припинити неподобство. Дайте Бабиному Яру спокій! Київ - величезне місто і землі вистачає, там і будуйте. У Бабинім Ярі може якщо і бути щось споруджене, то тільки музей пам'яті, свого роду київський Яд ва-Шем. Таку ініціативу ми б підтримали і навіть взяли у ній найактивнішу участь. Іншого нічого не може бути.
Схаменіться, люди! Ніхто не вічний. Колись і вам доведеться лягти у землю. Невже б ви хотіли, щоб якісь пройдисвіти потім на ваших останках згодом збудували кафетерій?
А ще ж буде й суд Всевишнього, і Він спитає, як ви виконували Його заповіді.

Джанго БАРР,
секретар-координатор Всеукраїнської Ради
ромських громад

Газета "Форум нацiй" №4(11)
м. Київ
2003 р.

Hosted by uCoz