КРИВАВА РАНА, ЩО НЕ ЗАГОЮЄТЬСЯ

Iсторiя України багата на найрiзноманiтнiшi подiї. Крiм досягнень, якими по праву можна пишатися, вистачає, на жаль, i приводiв для скорботи. Зокрема, найбiльша у свiтi iнтернацiональна могила розташована в Києвi. Це горезвiсний Бабин Яр.

Тривалий час було взагалi невiдомо, скiльки людей полягло тут. Називалася вельми приблизна цифра, яка i досi викарбувана бiля пiднiжжя встановленого тут суто радянського за стилем пам'ятника: "бiльш нiж 100 тисяч громадян мiста Києва та вiйськовополонених". Iз набуттям Україною незалежностi багато що було переоцiнене наново, зокрема, i кiлькiсть страчених у Бабиному Яру. Спочатку визнана кiлькiсть загиблих зросла до 200 тис., згодом — до 260 тис. осiб. Виходячи з того, що за останнiми наявними даними, пiд час Великої Вiтчизняної вiйни СРСР втратив 27 мiльйонiв, а Україна — 8 мiльйонiв осiб, можна вважати, що у Бабиному Ярi лежить близько 1% загиблих радянських громадян i бiльше 3% загиблих у тiй вiйнi громадян України. А оскiльки у передвоєнний перiод населення Києва досягло 1 млн. осiб, тут полягла, умовно кажучи, четверта частина киян. Справжня кривава рана на тiлi Землi, що не загоїться нiколи!
Звiсно, не у вiдсотках рiч. Справа дещо в iншому.

Бабин Яр: передiсторiя

У довоєнну пору Сирець i Дорогожичi були київською околицею, тут простягалася цiла система ярiв: Бабин яр, Реп'яхiв яр, Кирилiвський яр… Тепер всi цi урочища ретельно замитi, засипанi, засадженi деревами. Але тодi, задовго до Великої Вiтчизняної вiйни працiвники НКВС любили завозити сюди, на околицю "ворогiв народу" i стрiляти їх, бо мiсце для розстрiлiв i поховань було вельми зручне, а вулиця Мельникова (колишня Велика Дорогожицька) була зручним пiд'їзним шляхом з Лук'янiвки, де розташовувалася в'язниця. Та й вiд "центрального офiсу" на Короленкiвськiй вулицi дiставатися сюди було зручно. Зручне розташування Бабиного Яру оцiнили й нiмцi. Київський митець iз свiтовим iм'ям А.Ф.Iгнащенко, головний архiтектор меморiального комплексу "Бабин Яр", показав менi копiю нiмецької довоєнної карти, де єврейський цвинтар на Лук'янiвцi був помiчений i позначений лiтерою "А". Тобто, фашисти планували тут певнi "акцiї" — тепер ми знаємо, якi саме. Винятково пунктуальнi нiмцi видiлили також мiсця "акцiювання" для українцiв, полякiв, караїмiв, мусульман.

Бабин Яр: жах розстрiлiв

Коли розпочалася вiйна, бойовi дiї розгорнулися на територiї СРСР, i спочатку нiмцi наступали дуже успiшно. Зокрема, на пiвднi становище було дуже кепське. "Совсєкрєтною" постановою Державного комiтету оборони вiд 10.07.1941 головнокомандувачем вiйськ Пiвденно-Захiдного напрямку був призначений маршал Радянського Союзу С.М.Будьонний, якому пiдпорядковувалися вiйська Пiвденно-Захiдного й Пiвденного фронтiв. Славетний маршал свято вiрив у непереможнiсть радянської кiнноти та у великий переляк нiмецьких танкiстiв перед шаблями кавалеристiв й автоматникiв перед радянською пiхотою з "трьохлiнiйками".
Результати не забарилися: Київ був досить швидко оточений. Замiсть того, щоб заздалегiдь вивести вiйська з небезпечної дiлянки, Й.В.Сталiн наказав обороняти "мати мiст Руських" до останнього. Солдати М.П.Кирпоноса та ополченцi героїчно виконали наказ, здавши мiсто лише 21 вересня. Вони частково полягли у м'яку українську землю, частково потрапили у полон. Зрозумiло, евакуювалися далеко не всi цивiльнi, якi могли виїхати з Києва й областi. Коли Київ здали, отже, люди були кинутi в мiстi напризволяще.
Коротше, "живого матерiалу" для проведення "акцiй" було достатньо.
З "акцiями" нiмцi не забарилися. Для початку у Бабин Яр привезли та розстрiляли два табори циган. Потiм мiстом були розклеєнi оголошення без пiдписiв, якi нiмецькою, українською та росiйською мовами наказували "всiм жидам мiста Києва i околиць" зiбратися в понедiлок 29 вересня 1941 року до години 8 ранку на "вул.Мельника-Доктерiвськiй (коло кладовищ)". За невиконання — розстрiл. За пограбунок полишених примiщень — розстрiл. Менi пощастило познайомитися з очевидцем трагедiї. С.А.Пасько, тепер завiдувач фотохудожнiм вiддiлом музею Великої Вiтчизняної вiйни, у 1941 роцi був звичайним дванадцятирiчним хлопцем, котрий мешкав на вулицi Бабин Яр (до речi, вiн i досi живе тут, хоча вулиця зветься нинi Ясногiрською).
— Те, що сталося, важко пояснити, — згадує Сергiй Аркадiйович. — Зачувши кулеметнi черги, ми швидко з'ясували, що саме вiдбувається у поруч, у яру. Якраз повз нашi будинки до мiсця збору проходили люди з Куренiвки i київських околиць. Ми попереджали їх: не йдiть, там всiх вбивають! Проте люди не слухали нас i прямували собi далi. Нiхто їх не конвоював, не пiдганяв: вони йшли самi, добровiльно. Це була якась… зачарованiсть, внутрiшнє зацiпенiння чи щось подiбне.
За офiцiйними даними, у першi три днi розстрiлiв, тобто з 29 вересня по 1 жовтня у Бабиному Яру загинуло 52 тисячi осiб. Справжнiй "конвеєр смертi": в середньому — понад 17 тисяч осiб на день. Це — третина всiх розстрiляних тут євреїв i п'ята частина вiд загальної кiлькостi загиблих.
Надалi "акцiювання" було впорядковане. Був запроваджений спецiальний графiк розстрiлiв: по вiвторках i п'ятницях (нiмцi i в цьому виявили пунктуальнiсть). Мiсце страт обнесли колючим дротом, згодом неподалiк спорудили Сирецький концтабiр. На страти полонених приганяли також iз Дарницького концтабору, з в'язниць Києва, привозили партiї заручникiв i мешканцiв областi.
Страти тривали приблизно пiвтора року. Коли ж справи на схiдному фронтi погiршилися, i окупанти вiдчули у повiтрi "запах смаженого", вони поквапилися лiквiдувати усi слiди одного з наймасовiших своїх злочинiв. Пiд наглядом конвоїрiв в'язнi концтабору вiдкопували присипанi землею трупи i спалювали їх. А потiм на повалених пам'ятниках єврейського цвинтаря влаштували справжнiсiньку фабрику, де людський попiл пересiвався, i з нього видобувалися зубнi коронки, золотi каблучки, iншi коштовнi речi. Ретельно знищувалися будь-якi документи, про що свiдчить майже цiлковита вiдсутнiсть фото- i кiноматерiалiв, вiдзнятих безпосередньо у Бабиному Яру.
Упродовж окупацiї мешканцiв навколишнього району з якоїсь причини не вiдселяли. Всiх жителiв околицi Бабиного Яру почали виганяти лише тодi, як з'явилася пряма загроза втрати мiста. С.А.Паськовi разом з родиною пощастило втекти з колонни цивiльних, i прихiд радянських вiйськ вони зустрiли у родичiв в Малютянцi пiд Києвом. Iнших використовували для риття окопiв i, мабуть, розстрiляли б, та не встигли: лишившися без нагляду переляканих наступом радянських вiйськ полiцаїв, вони дали чосу.
Пощастило…

Загадка людської поведiнки

У всiй цiй моторошнiй iсторiї є певна загадковiсть, а саме — неможливiсть до кiнця зрозумiти поведiнку приречених до страти. Вражає покiрнiсть, з якою вони приймали вготований чужою злою волею шлях. Досить перечитати наведене у книзi Анатолiя Кузнєцова свiдчення Д.М.Пронiчевої, якiй пощастило вирватися з лещат смертi — i стане зрозумiлим, що нiхто нiчого не запiдозрив до самого кiнця!
Чому ж люди не протестували, чому були такими покiрними? Щоб вiдповiсти на це, люди намагалися так чи iнакше пояснити загадковий феномен. Пояснень iснує декiлька.
Версiя перша: дев'ятеро ребе.
Нiмецькi окупанти нiбито викликали до себе декiлькох поважних членiв єврейської громади i повiдомили, що невдовзi усiх євреїв органiзовано вивезуть у Палестину. Задля збереження спокою у розбурхуваному натовпi "евакуйованих" поважним громадянам пропонуванося заспокоїти одноплемiнникiв. Що й було зроблено. Таким чином, цi гiпотетичнi "дев'ять ребе" (так називають не тiльки єврейських священнослужителiв, але й шанованих громадян) мимоволi стали посiбниками фашистiв.
Так, це нiби-то схоже на правду. Старi, жiнки i дiти, бо чоловiки пiшли на фронт. Старi люди звикли поважати мiсцевих авторитетiв, отже, легко повiрили дев'ятьом пiддуреним ребе. I заспокоїли iнших.
Версiя друга: несумiснiсть злодiйства та генiальностi.
Пояснення грунтується на загальнiй повазi до вiкової нiмецької культури, до того мiсця, яке вона посiдає у свiтовiй цивiлiзацiї. Дiйсно, хiба може народ, котрий подарував свiтовi Шiлера, Гете, Бетховена, Гейне, Гегеля, Канта й багатьох iнших генiїв занепасти до рiвня кривавих м'ясникiв?! Здається, такi просвiченi люди поважали євреїв завжди. I нiмецiка мова так схожа на рiдний iдiш… Тож не слiд чекати вiд нiмцiв чогось недоброго. А погрози щодо розстрiлiв — то простi вимоги воєнного часу.
Зрештою, на добрi намiри нiмцiв покладалися не тiльки євреї: згадаймо українських нацiоналiстiв, якi збиралися вiдродити нацiональну державу на "звiльнених" вiд радянської влади землях. Життя Олени Телiги, Iвана Рогача та багатьох iнших теж обiрвалося у Бабиному Яру. Самообману щодо нездатностi нiмцiв на масове вбивство сприяла довоєнна позицiя радянського керiвництва. Пiсля того як СРСР та Нiмеччина уклали пакт про ненападiння, у нас не розповсюджувалася iнформацiя про звiрства "нiмецьких друзiв". Та й що тут засуджувати, зрештою! Будiвництво концтаборiв? Так їх "здiбнi учнi" зкопiювали з ГУЛАГу! Слiпе поклонiння фюреру? Та чи в нас не було культу особи Й.В.Сталiна! Прояви расизму, ненавистi до iнородцiв? Але в нас теж були репресованi цiлi народи!..
Свої iстинi намiри нiмцi маскували словами про пiдтримання "нового порядку". Навiть в текстi об'яви були слова про неприпустимiсть пограбункiв покинутих "жидiвських мешкань" — а це створило iлюзiю пiдтримання порядку i порядностi.
Версiя третя: Судний день.
День початку масових розстрiлiв був обраний невипадково. На 29 вересня 1941 р. припало одне з найбiльших єврейських свят — Йом Кiпур (що буквально перекладається з iвриту як "день суда", або Судний день). Згiдно з вiруваннями, Бог судить євреїв на Рош га-Шана (буквально "голова року" — єврейський Новий Рiк). Але потiм дається ще дев'ять додаткових днiв на каяття та очищення, i винесений вирок (на життя чи на смерть) затверджується або вiдмiняється Богом саме на Йом Кiпур.
Величезна кiлькiсть невiруючих євреїв все одно дотримується традицiй предкiв — iнакше за умов розсiяння євреї давно вже зникли б як народ. Тому 29 вересня 1941 року всi вони пiдсвiдомо очiкували вирiшення своєї долi: жити — чи вмерти. I що з того, коли нiмцi влаштували криваву бойню? Просто Всевишнiй не записав їх у Книгу Життя. Але пiдкоритися все одно потрiбно.
Четверта, сукупна версiя: череда худоби.
У реальностi мiг дiяти як кожен iз викладених вище мотивiв окремо, так i в сукупностi з iншими. Крiм того, не можна забувати, що подiбна мотивацiя накладалася на радянських людей, котрi вже два десятилiття прожили за радянської влади. Котрi пройшли через голодомор та масовi репресiї тридцятих рокiв. Котрi були привченi до жорсткої дисциплiни та рабської покори вказiвкам начальства. Саме покiрнiсть призвела до жахливих наслiдкiв. Дехто вважає, що урятувалися тi, кого родичi-неєвреї, друзi або сусiди буквально не пустили "їхати в Палестину", силомiць висмикнули з натовпу i надiйно сховали.
До речi, перша та третя версiї можуть бути застосованi тiльки для пояснення поведiнки євреїв, натомiсть друга i сукупна, четверта версiї є унiверсальними. Тобто, за їхньою допомогою можна пояснити не тiльки першi 52 тисячi жертв, але й величезну кiлькiсть наступних втрат серед iнших категорiй "довiрливого" населення.

* * *

Отже, чи не найголовнiшим уроком трагедiї Бабиного Яру є висновок про неприпустимiсть деградування людської спiльноти до рiвня звичайнiсiнької череди худоби. Так, тут нема чим пишатися: не було героїзму, була тiльки рабська покора. I чим би вона не була викликана: самозаспокоюванням перед далекою дорогою в землю обiтовану чи вклонiнням перед генiальнiстю чужої культури, сумирним очiкуванням вироку долi чи сумлiнним виконанням вбивчого наказу окупантiв — наслiдки були просто жахливими. Людина тим i вiдрiзняється вiд тварини, що має право вибору, або свободу волi. Свободу потрiбно цiнувати. Свободою потрiбно вмiло користуватися. Не на шкоду, а на користь собi й iншим.
Пам'ятаймо ж про це.

Тимур ЛИТОВЧЕНКО - спецiально для журналу "ПiК"
Київ, червень 2001 р.

Hosted by uCoz